Нашептали воронам,
наче вони соколи
І послали воронів
стежками високими
Тяти небо, мов ножем,
крилами зі смолі,
Руйнувать життя чуже ,
руйнувати долі...
Хмари тої чорний дим,
що бідою кличуть,
Замість світла запалив
поминальні свічі.
Сонця теплі промінці
Затулив імлою
І в Марії на щоці
Біль застиг росою.
Чи знала Марія що тi смолянi крила
Принесуть до мiста ii вогненi зливи
I вогнем садочки обернуТЬ У пустелі
I загублять квіти весни.
Та вже і не плаче, бо скінчилися сльози,
І давно не чулися від гуркоту грози.
Віддані тут кожнiй оселі та й дому
Місто заслоняють сини
І сини у бій ідуть
проти хмари воронів
Бо їх рідну землю рвуть
не плуги та борони
Пошматало все живе
буйними вітрами,
Але місто оживе
і загоїть рани.
П'ючи кров людську, як грог,
Розгулявся демон
Якщо бачить все це Бог?
Я питаю - де він?
Чи знала Марія що тi смолянi крила
Принесуть до мiста ii вогненi зливи
I вогнем садочки обернуТЬ У пустелі
I Загублять квіти весни.
Та вже і не плаче, бо скінчилися сльози,
І давно не чулися від гуркоту грози.
Віддані тут кожнiй оселі та й дому
Місто заслоняють сини